Сидів і співав ледь чутно:
Де ти, моя берізко, де?
Де одинока й каламутна,
Річенько синя, личко бліде,
Хворе, забуте, заплутані очі.
Несеш корабельний гул:
Щоночі, він тебе губить, щоночі.
Щоранку рве й лишає одну.
Я не полишу, втоплюся,
Сльозами своїми поповню тебе,
Щокою до дна твого пригорнусь я.
Рибалка веслом колись загребе
І побаче він в глибині бідолашну
Розгорнуту душу чиюсь.
І стане не небі ряно і пташно.
Я в хвилях прозорих навік загублюсь.