Ми всі пообростали реп'яхами:
Не видно ні обличчя, ні сердець,
А ти самотньо ходиш по планеті десь,
Гадаю, вільна, із прозорими руками.
А я яскрава і усім потрібна:
В театрі ззаду брамою стою
Та виглядаю постать я твою,
І погляд твій зеленувато-срібний,
Але порожнє місце в темнім тім краю,
Із ни;ток голосів одежу я плету.
Мене виносять, мовби декорацію із зали.
Очікую в підсобці, наче на вокзалі
Роками на новий спектакль я,
Поки, розходячись, проковтує мене земля.