Иван Франко
Из "Еврейских мелодий"
Завещание Якова
Перевод с украинского
Лишь покину я бренное лоно,
И прервётся судьбы моей нить,
По обычаям Ра и Амона
Не спешите меня хоронить.
Не хочу, чтоб нетленное тело
Этот мир возмущало живой, –
Пусть, как вера отцов повелела,
Прах в земле упокоится мой.
В грубый саван простой – власяницу,
Не забудьте мой труп завернуть.
Там заройте меня, где в столицу
Из блаженного Гошена путь.
И когда этим шляхом в неволю
Мой народ потечёт, как ручей,
Муку их, роковую их долю
Я почую в могиле моей.
Их надеждой святой и могучей
Будет дух мой в несчастье хранить,
А рыданья их, горечью жгучей
Не позволят костям моим сгнить.
И когда засияют вам зори,
И поднимется род мой, как рой,
Чтоб идти через Красное море
В край далёкий, обещанный, свой, –
Заклинаю вас Богом незримым:
Не оставьте костей моих тут!
Пусть в уделе отцовском родимом
Мои кости спокойно уснут.
Ибо будет – пророчу вам ныне:
Налетят без числа, как пески,
Как горячие смерчи пустыни,
Пёсьи мухи и вши и жуки.
По всему благодатному краю
Все пределы тот гнус поразит;
Пусть же мне, вас молю, заклинаю,
Эта скверна в земле не грозит.
И ещё будет горшая кара,
Пока вас не избавят от пут
Те, кто бил вас свирепо и яро:
Кровью воды реки потекут.
Так не дайте той крови неправой
Омовеньем костей моих стать,
Чтоб не мог я в рубашке кровавой
Перед троном Господним предстать.
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
Заповіт Якова
Як умру я в тім краю Міцраїм
І життя це, мов тінь, промине,
Не ховайте єгипським звичаєм
У єгипських гробницях мене.
Не хочу я нетлінним лежати,
Світ живий своїм трупом дразнить, –
Хай те тіло, із пороху взяте,
Знов вертається в порох зогнить.
В степову обгорнувши рогожу,
Серед шляху зарийте мене,
Що в єгипську столицю ворожу
З благодатного Гозен верне.
Отим шляхом на панщину люту
Швидко йтимуть потомки мої,
То щоб стогін їх, муку і скруту
Почував я щодень у землі.
Буде дух мій незломний, могучий
Їх надією волі кормить,
А їх сльози гіркії, пекучі
Не дадуть моїм костям зогнить.
А як блисне вам ранок свободи
Й моє плем’я зніметься, як рій,
Щоб іти на червонії води
В край далекий, обіцяний свій, –
Заклинаю вас Богом єдиним,
Не лишіть моїх костей отут!
Хай у рідній землі Палестини
Коло батька і діда спічнуть.
Бо велика зближається кара!
Без ліку, мов пустині піски,
Налетять на цей край, наче хмара,
Песі мухи, і воші, й сверщки.
Остогидне життя всім у краю,
Заповнять вони всякий куток, —
Так нехай же, молю вас, благаю,
Не сквернять моїх вільних кісток.
І ще гіршая кара їм буде,
Поки випустять вас із оков:
Кровопійцям, що пили кров люду,
Батько Ніл переміниться в кров.
То не дайте тій крові неправій
Омочить мої кості отут,
Щоб не став я в сорочці кривавій
Перед троном Єгови на суд.
20 вересня 1889
________________________________________