Важким кроком іду по болоту в перед,
гаю час без маршруту і цілі.
Ріже руки та плечі, життя очерет,
вийти з нього не маю надії.
Крок за кроком я вязну в густому багні,
там супільство за ноги тримає.
І мільйони людей тут гниють у землі
a звільнитись ніхто не бажає.
Вони мертві по справжньому, хоч тілом живі
та свідомість давно вже заснула.
Терплять болі нестерпні, снують у багні
і навічно смак щастя забули.
Я ж ще досі живий й навідміну від них,
я весь дивний цей світ помічаю.
І нехай всі кричать, що я дурень та псих,
усе далі в перед я ступаю.