Він стояв і навколо дивився
усе дивне було й незнайоме
І незнав звідкіля з'явився
Але вже відчував, він дома.
Час минав він життям напувався
Біля нього проходили люди
Їм махав він і лагідно посміхався
Все надіявсь взаємним це буде.
Та дарма він плекав надію
Ніхто й не поглянув на нього
Люди йшли і ногами топтали мрію
чогось великого й теж живого.
Але він не хотів ображатись
Все вважав, що потрібно чекати
і продовжував всім посміхатись
Й тихим шумом прохожих вітати.
Ось старий він і весь трухлявий
лиш надія в ньому жевріла
він чекав, щоб його обійняли,
щоб людина теплом зігріла.
Все ж дочекавсь і людина прийшла,
Опустив він в надії гілку
Різким звуком завищала пила
Мить і складають його в вантажівку.
Але він все продовжує щиро радіти,
Бо лежить і чекає на довгу дорогу.
Їде він щоб згоріти й людей зігріти
так й не відчувши тепла людського.