Не втримавши натиску неба нічного,
на чорний ліс почали обсипатися хмари.
Білим снігом вкривались дерева, річки, дороги,
від живого лишились лиш спогади й щастя примари.
Від живого залишилась тиша в веселій гримасі,
ліс здригався й білів від її пісень.
Серед снігу, завмерши навічно в морозі та часі,
стояв, стомлений власними снами, чорний олень.
Нерухомо стояв він й в перед дивився,
його тіло і роги всі снігом лапатим укрилися.
І хоч з кольором хутра він ще не змирився,
все ж на місці стояв бо іти рятувати себе не хотілося.
В голові перестали роїтись спасіння вчинки,
він не знав чого серце гаряче та стомлене хоче.
Голками у тіло впивались колючі, холодні сніжинки,
Замерзав олень сам у мороз, серед сніжної ночі.