Сніг, неждано густий, так зненацька посипав під вечір,
Він, неначе бавовна, легенько торкався землі...
На розвилці доріг, як знамення німої предтечі,
Павутинки-сніжинки дихАнням молитви плели...
Сніг мене полонив гіпнотичним кружлянням в просторі,
Що не зрушити з місця: така дивовижна краса...
Знемагають дерева від стильно-холодних оздоблень...
До такої краси неможливо дібрати слова...
Площина величаво розкинула наст білошвійний,
Закликаючи млосно ввійти у незвідомий транс...
АХ!!! Як хочеться впасти ...й покірливо-благоговійно
До струмків пролежати... забувшись на деякий час...