Знову холодний мокрий дощ,
Сірістю дня все затягнуло ,
Змиває землю, тінь того ,
Що ми стояли вдвох з тобою ...
Тут , ще на ганку , тільки вчора ,
Ми гомоніли , ми жили !!!
Сьогодні шлеш мені листи,
Повоювати закортіло ...
Тебе призвали , що удієш ,
Землю , свободу і дітей ,
Пішов від люті захищати .
Сусід , якого не чекали ,
В якому друга ми вбачали ,
Рани наніс , примусив плакать ,
Пролиту кров захтів побачить .
А що бездоленні йому ?
Імя його кругом , всі знають ,
Кожен про нього памятає,
Як в спини бють , найблищі, радо ,
Аби звеличити піднести ,
Імя своє , над тілом жертви...
А матері додому ждуть ,
Здорових , рідних і найкращих...
А жіночки молитись йдуть ,
За люблячих , таких прекрасних ...
Вони віддали , відпустили ,
Не мали вибору , чинили,
Як совість каже , призиває ,
Іти на вурну гибель, честь ,
Це, як кому вже повезе?
Хто повернеться , приголубить ,
А хто назавжди там погубить ,
Своє життя - за волю , честь ,
За Вас із нами , і назавжди ...
Покірно голову вклонивши ,
Ми памятаєм , ми не знищим ,
Того що в нашій є душі ...
І не зломає нас біда -
Допоки дружна ми сімя!!!