Пам'ять грається в жорстокі ігри,
Змушуючи вічно нас страждати.
А я досі ще не зрозуміла...
"Чого волів так помирати!?"
Чекала з нетерпінням я на твій дзвінок...
Даремно. Ти висів тоді вже у петлі...
Чомусь у голові було дурних думок,
Але не знала що ж тривожно так мені...
І досі уявляю очі мертві ті кохані,
Жахливу синяву гарячих вуст...
Лиш у являю й каюсь! Каюсь!
Що не прийшла, не провела в останній путь...
Зламалася. Нервовий зрив.
Замкнулася в собі, в своїй кімнаті...
Метеликів у животі хробак нещастя заморив.
А я померла. Вперше. Справді.