Ночь обступала и в долину падала.
А я горой взбирался до светил.
В груди былое бухало кувалдой,
Из-за плеча еще закат звенел,
Из темноты сновали руки белые,
Кривились изболевшие уста.
Уже меня! Уже меня! Уже меня!
Свернулись разом падь и высота.
Тут все сошлось: верх, низ, жизнь и кончина,
Перешагни сверканье острых меж -
Родные лица масками пустыми
Тебе покажутся из поднебесных веж.
Ніч осідала і влягалась падолом.
А я горою брався до світів.
Минуле в грудях гупало ковадлом,
ще захід сонця з-за плечей бринів,
ще білі руки сновигали з теміні,
ще зболені ламалися уста.
Уже мені! Уже мені! Уже мені!
Скипілись разом падь і висота.
Тут паверх, паниз, пажиття і паскін,
переступай лискуче лезо меж,
і рідні лиця за порожні маски
тобі здадуться з понадгірних веж.