Самотній голос у глибокій темноті,
Забивсь в куток й безпомічно тремтів
Чому він тут сидить на самоті?
І де всі ті кому слова подарувати він хотів?
- Можливо варто погукати? Залунали спроби:
Агоов, хто небудь. Він кричав
Але у відповідь лиш тиша, ніби все живе померло від нещадної хвороби
І він один ось тут у темноті снував.
Він так кричав ще довгий час,
Про те настала мить й вогонь надії в ньому все ж погас.
І він замовк й ніколи більш не говорив
Він повернувсь назад в куток, але вже не тремтів
Все ж зрозумів, що він один й навколо нього ні душі,
а він без слухачів ніхто і всі його вірші,
то бруд, відходи, безкориснеє сміття,
що разом з ним підуть у забуття
Він вирішив, що час прийшов і крапку вже пора поставити в словах.
На ноги звівся і його покинув страх.
З останніх сил він закричав
Й пітьму розрізав крик,
Ніхто і не дізнавсь кого він звав, пройшла лиш мить, а голос зник.