Ось народилося дівча
Таке наївне і несміле
І ім’я їй дали Земля
Дитя ти ще таке невміле….
Та час іде – Земля росте
І радує Творця своєю добротою
А час неспинно так тече
Земля з вогню покрилася водою.
І ось з води вже видно береги
То материк піднявся величаво
І через вік, щоб Землю зберегти
Він поділився із свого начала.
І знову час пливе
Не скориться ніколи і нікому,
А з часом і Земля росте
З’явилися рослини – назвали її домом.
З рослинами й тварини підійшли
Землі вклонилися вони несміло
« Ми здалеку сюди прийшли,
Тебе ми будем захищати вміло!»
О Земле! Ти вже не дівча.
Ти дівчина: красива мила статна
Ти стала домом нового життя
Хтозна – на що іще ти здатна.
І знову час пішов у свій танок
Для тебе – мить, для когось – вічність.
З’являється людина повна загадок
Плин часу знову набирає швидкість.
Земля була красива статна мила
А зараз? О Боги!
Поранена знесилена – сама собі не мила
Так люди, ви зробили, що могли!
Був час коли ви брали й віддавали
А зараз сенсом стало лиш: « Візьми!»
Побільше так візьми, а потім ще й лукаво
Скажи: « Ну Земле, ми зробили, що змогли !»
Терпіла довго, колись гарна пані,
А зараз просто зранена душа
І на обличчі вже немолодої лані
З’явилась посмішка вужа.
« Я є Земля!» - цунамі піднялося в океані.
« Існую вже не перший вік!» - і землетрус пройшовся по містах.
« Прийшов ваш час для плати дані
За воду їжу і над головою дах!»
А людство пожало лиш плечами
Не чують слів Землі вони
Пора іти вже їм з речами
Але хіба ж могли вони?
Стежки життя, що стоптані ногами –
Цунамі смерчі і землетрус тут теж
Земля розводить знов руками
« Для дурості людської вже не має меж!»
О Земле люба! Ти моє життя!
Моя кохана, ти як квітка красна
Я лиш прошу – не йди у небуття
Людина може бути вдячна.