На старості літ
Великі ідеї приходять в голову.
Та не достає сміливості
І духу, щоб втілити їх.
Щоб жити заставити
Фантастичні витвори, -
Мало вогню з вуст,
Треба полум’ям серце заповнити.
Велика правда –
Істина землі і неба –
Іде з великими ділами
У нежданих формах.
Війни і революції,
Народження нового світу, -
Хто знає зорі
Чи не провісник цього?
На землі і в космосі,
У незнаних просторах всесвіту
Готується велика справа
І велике відкриття віку.
Як сильно такі надії
Вплинуть, ніхто не знає.
Розкриють розум, заповнять серце
Вдарять перстами по струнах духа.
Через простори, яких не видно,
Через вічність, як один день,
Через вчення перемогу
Подолаєм порожнечу.
Драма серця вже була.
Прийдешня драма – драма розуму.
Для живих манекенів
І ходячих чеснот.
Не в мірах, не в галюцинації,
Не в загадках алхіміків.
А в істині науки
І в діянні людини.
Прорив через свідомість,
Через земне притягання.
До такої вершини,
Що велике стає зрозумілим.
Можливо, той безумець,
Хто чує новий закип в повітрі.
Силою розуму і уяви
Треба його відгадати.
Признак, як кажуть софісти..
Існувати, нехтуючи бога.
І добиватись успіхів,
Вийнявши душу з людини.
Як може поступ людства
Свою зірвати обітницю?
Світ перетворити в хаос –
Розум назад не вернеться.
І ось сидять воюють
В просторах дух і розум.
Щоб силу сотворити сповна,
Виходять в одну істину.
Але порізні ті справи,
Великі та неживі.
А хто прийме наше життя,
Як не наші наступники?
Велике благо
Переслідується великим злом,
Що йде позаду нього
І жде, щоб воно схибнулось.
Закон еволюції..
Світ живе в боротьбі,
І прогрес, як такий,
Сам на сам – порожнє слово.
Які пройдено світи,
Міфи і екзальтації.
Релігійні екстази
Душі потерли силенно.
Рабство і звірство впали.
Погляд Спартака в майбутнє.
І новий світ навздогін іде
До рівності і справедливості.
Новий закон відкривається
Один раз у століття.
Та великі ідеї тепер
Витають у повітрі.
Перетворення часу, нейтронні зірки,
Сили тяжіння — закони таємні ..
Пояснюється і стає видною
У часові проста суть справи.
Тайни живої клітини
Ось- ось світ здивують.
Чи не стануть вони служити
В боротьбі із хворобами?
З продовженням часу життя,
В стремлінні стати богами –
Чи схоче хтось вирвати силу,
Щоб вік керувати смертними?!
Пройшли хрестоносці,
І відьми і єзуїти.
І лицемірні ідеї
Застрягли в душі, мов в багнюці.
І рицарі благородні,
Що Дамі вклонялися радо.
І Дон-Кіхоти бліді,
Вічні богатирі правди.
І Фауст, книжник запеклий,
Наївся такої премудрості,
Що заплутався в своїх ретортах
І духом кислот отруївся.
Не зміг він примирити
Форми черстві із любов’ю.
І через те, мов дурень,
За дівкою бігав по місту.
Жінці вклонялися спочатку,
А потім зняли з п’єдесталу.
І спромігшись разом працювати,
Не обдаровує світ добротою
Мораль змінилася,
Цінності перецінилися;
Ніхто не віддасть життя тепер
За любов і подвиги душі.
Це було б навіть смішно
У наш атомний вік.
Але від такого сміху
Скоріше хочеться плакати.
Оглянешся на 19-й вік:
Ніби великі диваки там стоять.
В наш час прогресу і думки
Театральні в них рухи,
Смішні їхні правила.
Атомізація, хімізація, електрифікація.
І раб новий у виді автомобіля –
Гірші від древнього раба.
Той боровся, а цей взяв в полон.
Космос, ракети, супутники,
Міжпланетні подорожі, астрономія.
Кожен вік по своєму
До неба підводить — руки і розум.
Засилля асфальту, бетону,
Ядерні бомби і нечистоти,
Що засмічують екосферу –
Ось тіні великих будов, їхні задники.
І масам, масам народів,
Які хочуть вдосконалюватись,
Важко виносити халтуру
І вбогість прикрашену шумом.
Із міліонів в міліон
Підіймається людина.
Грядуще, що ж ти таке,
Якщо зараз в порох прибитий?!
Чи не йде це до того, часом,
Що всі ми будем служити
Гнойовою купою
Для богів, що зійдуть на землю?
А, може це розсадник.
І на свій риск і страх
Це плем’я кричуще
Хтось розселить по світах?
Щоб воно в пилюці і в поті
Копирсалося вічно в просторі.
Било, кувало, довбало,
Освоюючи нові планети,
Прокладаючи дорогу
Для вибраних разом,
Або, зустрінувшись з ними,
В запеклій зійшлось боротьбі?
Ніхто цього не знає,
Лиш можна про це здогадатись.
І уявити собі крізь віки
Нові сяйва і, можливо, біди.
Ось Гейне, друже,
Ти писав про Берне.
Пророчі твої слова
І великі твої думки були.
Розділився світ наполовину,
Розколовся посередині..
І нехай тепер скаже розумний,
Кому і куди далі йти…
«за полями» 1964-19787 р.