Я в гаю збирала квіти,
З них плела собі вінок,
А веселий, ніжний вітер
Звав мене з ними в танок.
Милувалась я красою,
Аромат вдихала трав,
Аж гульк – місяць над горою,
Наче парубок той, встав.
Залицятись став до мене
Чи то так, лиш в жмурки грав:
Я ховалася за клени,
Він з-за хмари виглядав.
А потім ішли ми гаєм,
Я в леваді – він вгорі,
І нас піснею вітали
В ніч травневу солов’ї.
А як вже прийшла до ганку,
Місяць над вербою став.
– Ну, бувай, – кажу,– до ранку!
В мене ж завтра кіпа справ.
Вже коли стала дрімати,
(Ну та хто б таке гадав?)
Він проник в вікно до хати,
Мене в очі цілував.
Я руками затулялась
І ховала лице в тінь…
– Ти чогось вночі сміялась? –
Кажуть ненька.– Певно, в сні!
А на вечір, не діждавшись,
Коли я прийду у гай,
До вікна мого підкравшись,
Він на мене поглядав.
1989 р.