Він поринає в літро-метри,
Спаплюжений тугою й сном.
Як завше влітку ходить в светрі
І піт солоний запива вином.
Він прохолиди не відчує
Від жалості та нарікань.
Із пляшкою він вдень ночує,
Не чуюючи рідні благань...
От так помре він років в сорок,
А може і пізніш, цього ніхто не зна.
Триматиме в зубах він корок
Для нас привіт з самого дна.