Морозний вітер обпікає
В вечірню цю січневу пору
І люто сніг сухий змітає
Зі схилів вниз, аж до Подолу.
По небу мчать сріблясті хмари,
Й не по одній, а табунами.
Чи ні, скоріше як отари,
Вночі налякані вовками.
За ними — місячок бліденький
Блукає десь, немов примара.
Лиш вигулькне і знов швиденько
Сховається за срібні хмари.
Снують промерзлі перехожі,
Закутані й у хмарах пару.
Що ж, Водохреща, свято Боже,
Вночі нам дасть з морозом "жару".
Мороз і так скував вже місто...
Від нього ж бігти я не стану!
Хай він освятить і очистить
Як чисті води Іордану...