Сумна картина вересня

Сумна картина вересня

Сумна картина передвечір’я пізнього,
Коли холодний набігає вітер
І шарпає, гойдає довгі віти…
Не може він квітки в саду зігріті,
Ні листя жовтого: тендітного та ніжного.

Коли нагнало чорно – сиві хмари
Та з неба полива таким дощем,
Що сум на серці та за літом щем,
І ми неначе по біді бредем
І в пам’яті зринають дні – примари.

Де спить розпука та душі сльота,
(Нехай – би спали, як земелька стигла!)
Та піднімає їх під осінь сила,
(Хоч ми її, прокляту, не просили),
На вікнах і на віях є вода…

Та, що солона, - викликає сум,
А прісна льє, - дає душі неспокій.
Їй в осінь лячно, лячно одинокій…
Давно не чує рідних, тихих кроків,
А чує важкість та зворотність дум.

Віра Половинко
18. 10. 2015р.
м. Київ.