Тобі
Прийде час, хотів би хто, чи ні,
Знай кохана,
Відпалавши, жити на землі –
Перестану.
Ти мене з другим не осуди,
Хай він кращий,
Хоч не був для тебе я завжди
Одним щастям.
І не треба лиш мене винить
В страшнім горю,
Що я міг для тебе причинить
Скільки болю.
Не з’явлюсь примарою в журбі –
Сон тривожить.
А згадаєш – раду дам тобі
Всім, чим зможу.
Ти ж бо знаєш: це не по мені –
Лежать прахом,
Проліском проб’юся з під землі,
Злечу птахом.
Продзвоню у синій далині
Срібним дзвоном,
Постою під сонцем вдалині
Синім льоном.
Розцвіту для тебе по весні
Білим садом,
Постукаю тихо по вікні
Першим градом.
Обізвусь до тебе по весні
Пташим свистом,
Простелюсь під ноги восени
Жовтим листом.
Розшумлюсь у полі на вітру
Буйним житом,
Стиглим зерном в землю упаду,
Щоб знов жити.
1970 р.