Иду я, сотни одолев сомнений
К добру и правде века. Через сто
отчаяний. Душе, что жаждет неба
в стремительном полёте — путь на столб
высокого огня, который манит,
горит твоим желанием идти
туда, где не видны ничьи следы
на бездорожье, вне смертельных граней
людских дерзаний — сколько хватит силы —
где нет уже ни счастья, ни беды.
Порыв кричит-пророчит: ты иди,
То путь правдивый. Ты — его мессия.
-----
текст оригинала:
В.Стус
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То - шлях правдивий. Ти - його предтеча.