В часописі розбитої країни
Ми платим нелюдську, страшну ціну.
Ідуть вони.
До скону,
До загину.
Ідуть вони за Україну,
За матір рідну
На війну.
Ідуть вони за Україну...
Та що від неї залишилось?
Народ обідраний,
Руїни,
Стара калина біля тину...
Чому ж вони
Не зупинились?
Чому ж і далі гинуть свято,
І правидно боронять дім?
Бо в хаті їх чекає мати.
Бо в вдома їх чекає син.
Вони там б'ються не за владу!
Не за політиків,
портфелі,
крісла!
Вони пішли туди за правду.
Дарма брехня
Нам серце стисла.
Вони стоять душою й тілом
За свій обідраний народ,
За ту ж таки стару калину,
За розіп'яту на руїнах
Свою країну,
За прохолоду синіх вод.
І серця їх маковим цвітом
Серед поля постануть знов.
Буде воля
І буде світло.
Та ніколи не змиється кров.