Ти робиш боляче моєму тілу і душі
І цим отримуєш нереальну насолоду,
А я ніби хвора люблю, пишу тобі вірші,
Не даючи їх читати- викидаю у воду.
Коли у вогонь, щоб спалити образу,
Яка скрипить як старі двері у замку,
Та буває я просто тану і очі подібні топазу,
Блищать як останні зорі холодного ранку.
Не розумію і досі чому, як і навіщо,
Терплю я твій запальний характер і вчинки,
Можливо це такий план долі зловіщий,
Порахувати усі мої прозорі сльозинки?!
А може просто випробовує мої почуття,
Чи втечу лікувати душевні рани і біль,
Та я не тікаю, не знаю без тебе життя,
Нехай навіть на рани будеш сипати сіль.
Виганятимеш вночі із теплого ліжка,
Чи посмієшся з признань моїх у віршах,
Я мабуть хвора коханням, кохаю як кішка,
Яке навіть живе у моїх мріях і снах...