Кохання… Від кохання до магії один крок, а ось до ненависті і злорадства йти не треба. Вони самі прошмигнуть до тебе у хвіртку, тільки -но зачинеш за коханням двері.
Ти будеш благати: « Ні, я не хочу, ви незвані гості, ми не вживемося разом». Та зо дня у день їхня присутність все більше відчуватиметься у тісній кімнаті. Мало того, вони породять тонку й уїдливу музику, і ти у розпачі, що доводиться підтанцьовувати ще й під їхню сопілку, вибіжиш на вулицю, в обійми безмежного космосу, і намацавши зором найяскравіше багаття ночі прошепочеш: « О, місяцю, мій любесенький, накрий своєю владою того, хто розбив моє щастя! Нехай же горить в ночі тоскливою надією як і ти та мучиться при денному світлі! Нехай заново заповниться коханням і проклинає себе, що розірвав червону, тонку нитку відчуттів!».
Так, ти прошепочеш, прокричиш, вивернеш із себе негативну енергетику і … полине вона куди? У таємничу невідомість! Ти,навіть, не здогадаєшся, що щойно став прислугою для Люцифера і сказане тобою, то початок старинного, магічного заклинання.
Наші предки добре на цьому знались, бо вміли підсвідомо обмінюватися інформацією із природою. Тому й магічний обряд привороту починався спілкуванням із нічним світилом, обов;язково «опівніч» і вустами на «північ», або ще як казали вони казали на «грінвіч». Тобто бачити його було не обов;язково, головне - відчути його і випустити душу у політ. А ось на специфічний запах душі з;являвся Володар темних сил і спрямовував на подальші діяння.
Зачасту, спокушені диявольською силою, намагалися показати глибоку відданість князю, тому на обряд із собою приносили велике свічадо. Вважалось, що саме через нього темні сили висмоктують душі, як плату за здійснення бажання. Свічадо – важливий елемент Чорної магії, так само як вода, голка, сіль, волосся, червоні й чорні нитки. Ці, на перший погляд, прості побутові речі виконують роль провідників від земного у потайбічне. Тому й використовуються в різних сферах магії і, звісно, кохання тут не виняток. Існує багато різних заклинань що стосуються цього величного і водночас болюче-фатального відчуття ( правдивих і надуманих), та все ж найстарішим і підписаним самою смерттю зостається заклинання Червоної квітки. Не буду занурюватися у дрібниці, бо не дай Боже, тобі заманеться побавитись. Розуму та досвіду, для здійснення цього обряду, багато не потрібно, а лиш вишити хрестиком червоненьку квітоньку на хустинці, при цьому нашіптувати пророчі слова. А потім задіти цією голкою одежину минулого кохання. І все! Допоки не розв;яжуться вузлики на хустинці, поки не розсіпається квітонька(а це станеться десь через століття ) тебе будуть кохати і божеволіти, а ти – будеш царіти і володіти !
Заклинання
(відьмача драма)
Не трісне свічадо!
Це тільки початок
Життєвої драми
Пікової дами.
Що тільки опівніч
Вустами на Гринвіч
Стає і шепоче
Про місяця очі…
Холодно-бентежне
Сп’яніло-пророче
Й з’являється вершник
На білій пантері
І мовить врочисто:
«Ось кільця, намисто,
Вдягай же нечиста,
Відкриті вже двері,
Ступай в задзеркалля
І знову
І знову…
От тільки віддай же
Клітину нервову,
Бо вкину
В провалля…
То що ж тобі треба
Сумління чи неба?...»
- Нічого, нічого
Такого не хочу.
Лиш пазурі вовчі
І крила жар-птиці,
Щоб вичавить соки
З младої мокриці.
В зазначені сроки,
Щоб знов закохався,
Отой, що полинув,
Либонь завагався…
Приповз із перлиной,
Стояв на колінах
Аж так до пухлини
Й ридав як дитина.
І мріяв
І мріяв –
Про ніженьки босі
Про одноголосся…
Так пристрасно й дико
Душа як не звикла!
Аби божеволів
Як радіус в колі…
Скидався від болю…
Я ж – буду сміятись!
Пахтіти як пряність
Із щіпкой дурману.
Ходити як панна…
Як панна…
Не гасни свічадо,
Це тільки початок
Життєвої драми
Пікової дами!
Сплітайтеся нитки
У образі квітки
Міцними вузлами,
Щоб горіч між нами
Заповнила ємність
(не тільки мою)
Кохання ж – взаємність!
Стрибай же - но голка
На стіл де футболка
Шукає чийсь присмак
Зарийся як призрак,
Заляж, десь там зліва
(де милого серце)
Щоб був немов злива…
2010