Я полум'ям пишу буремним
Свої розхристані вірші.
Болить народ мій незмиренний.
Болить.
До самої душі.
Слова, мов маки, проростають
В моїх розпечених думках,
І біль до себе пригортають,
І волю пестять на руках.
Доволі вже нам гнути спини
Під закривавленим ярмом!
Народе мій! Постань з руїни!
Ти не народжений рабом!
Ти вільний, чистий і незламний!
В тобі тече славетна кров!
Нас винищали невблаганно,
А ми ж підводимося знов.
І хай слова, неначе вітер,
Летять крізь відстань,
Простір,
Час.
До тебе особисто, світе,
Звертаюсь я в віршах щораз.
І хай мене почує кожен.
Я словом в серці проросту.
І винищить ніхто не зможе
Народу долю непросту.
Я полум'ям пишу буремним
Свої розхристані вірші.
І думки постать незнищенна
Не знайде краю у душі.