Я знаю, що мене Ви не любили,
Хіба у цьому винна я сама?
Цілувать мене Ви зовсім не хотіли,
Кохала у стосунках лише я одна.
Скажіть, чого Ви мене торкались?
Я Вам писала свої вірші, пісні,
Ви мою душу зовсім не дізнались,
Ви кинули мене насамоті.
Ви вибачались, але я цього не чула,
Щось вмерло в серці там на глибині,
Я більше у житті нічого не відчула,
Лише глухо тікала в далеку далечінь.
Я не хочу вибачень чи помсти:
Занадто це все пустощі дітей.
Не хочу Вам ні болей гострих,
Я упливу від Вас, як від ТроЇ Еней.
Збудую новий світ, де Вас немає,
Та заспіваю на радощах пісень,
Там буде чоловік, який мене кохає,
Там буде лиш взаємність кожен день.
А Вас лиш пам'ятать мене благаю,
Бо пам'ять - це найгірше, що в людях є,
Ваші проступки вона напам'ятає,
Вона таким же чином Вас уб'є.
Пройде десяток літ, і Вас я не згадаю,
Я навіть не згадаю, що був такий, як Ви,
А Ви мене все пам'ятатиме, я знаю,
Адже це моє прохання назавжди.