(або учимось говорити)
Другий рік:
Не потрібні тамагочі, коли просить він „Альгочі“,
серце ти собі не край, а Антошку йому дай.
Залунало „капитай“ – запіканку подавай.
„Піця“ – зовсім то не піца, бо дитина хоче пити.
Ноги він собі не „пута“ – то малеча просить пульта.
Як побачить він „касяку“, зазвичай не буде плакать,
бо приємно малишні поскакати на коні.
Для Андрюшки справжній рай, то такий собі „каяй“,
не бібікає, а дзвонить, й називається трамвай.
Ну, а що таке „Мацюка“? Можна взять його на руки.
Ви такого ще не чули? То у нас Андрій Мачула!
Третій рік:
В нас „сітакі“ у кишенях, в кузовах автівок, жменях,
у відерці, в рюкзаку, навіть вдома у кутку.
В парку їх Андрій збирає і багато не буває.
То насіння не з платана, а звичайного каштана.
На картинці „каканозькі“ малюка годують з ложки,
зазирнем мерщій до книжки – то звичайні восьминіжки.
Є в Андрія й інші цяці, коли йде „миця-купаця“.
Терміново дайте „дацік“ – це у нас звичайний м‘ячик.
Ще „пліцякі“ – на початку називаєм так „пельчакі“,
на загал, такі вже звички, це всього лиш рукавички.
„Квава“ – це зовсім не кава, це у нього мама Клава.
„Как діля?“ – лунає зично, відповідь одна – „Аклічно!“
На добраніч в цьому році в нас звучить, як „покальгоці“.
„Какакаць“ – це олівець, вже малює молодець,
що „камага“, що шпалери – все згодиться, як папери.
„Ткатака“ то не реактор, а звичайний собі трактор,
на дорозі їх багато, за рулем постійно з татом.
Полюбляємо „касєки“, хоч іще й не правосєки,
ніби бісик з табакерки нам підморгує цукерка.
„Снєг прішол“, а потім „Чрєк“… підростає „человєк“,
„ніцєво сєбє“, в дорогу вже говорить „слява Богу“!
Та розширюються списки – вже повисли дві „сосиски“,
хай простять шановні люди, але мамині то груди…
Четвертий рік:
„Халашо“ я вам „сказала“! Нова дівка завітала?
Але ні, це нове горе, то Андрійко так говорить…
Тут „живить“ я буду ловко – нова є головоломка.
А оце вже не „каяй“ – „папа маму целовай!“
Є у нього „насіпед“ , потім буде і мо„пед“,
він на „лижики“ стає та усе… не визнає.
Наш Андрій всіх „побором“, отакий вже грізний гном,
забажає він боротись – „хочу тебе побором!“
Та коли він не мовчить, то „борой“ мене – кричить,
мабуть стане він спортсменом й щось нового нас навчить.
Син не любить процедуру – пить від „кашлія“ мікстуру,
а настоянку солодки вип‘є мовчки, бо солодка.
П‘ятий рік:
„Шикальок“ – це гаманець та далеко не кінець,
бо Андрій багато слів знав і дещо розповів.
„Скапітанкою“ малий „капитая“ замінив.
Це „борою я Абаса“ й падає на пса відразу.
Руки вгору, попу вниз, признавайся – ти „пушист“?!
Хай завжди усі фашисти, злодії і комуністи,
крадії та різні таті будуть, як у нас, пухнаті!
Восьмий рік:
„Європарія“, „Мєтлополь“, друзі, це не Сімферополь,
далі інша вже історія – Мелітополь то і Євпаторія.
31.01.2016