Пригноблений життям собачим,
очима тільки землю рив,
а зорепад – і той не бачив,
позбавлений духовних крил.
Та, якось зачепившись лобом
об гілку нинішніх химер
проміж турбот, що мчать галопом,
побачив зірку… і завмер.
Вона сіяла пломенисто
на розі зоряних доріг,
а поруч, мов живе намисто,
Чумацький Шлях вночі зорів.
І осінило горопаху…
Аж стало соромно йому
за те, що, начебто від страху,
занурив голову в пітьму.