Чуттями дивними співця,
Рукою мужньою бійця
У поті рясному лиця
Ні світ родилась пісня ця.
В своїй душі, в своїй печалі
Обрів я рідну даль і шир.
Чуття, що юність увінчали,
Виводять знов, мов проводир.
Чого хлопочеш, тиха річка,
У заводях до осоки?
Про що сумуєш, темна нічка,
Думок збираючи рядки?
Про що ж тепер ти там шепочеш,
Мій осокоре одинокий?
Чи, може також вийти хочеш,
Як той юнак, у світ широкий?
Ти журишся, що одинокий
І позабутий над рікою…
А я пішов у світ широкий,
Та лиш за долею лихою.
О, не журися, друже милий,
Я в світі щастя не знайшов.
Як знати, хто із нас щасливий,
Коли не гріє в серці кров?
Не раз ти гнувся проти бурі,
А я ж зломився все-таки.
І з сумом падають похмурі
Додолу жовтії листки.
Прощай, мій друже-осокоре!
Тобі ходити не дано.
Твою я радість, твоє горе
Ножу у серці вже давно.
Прощай! Жаданою весною
Моєю юністю ти сни,
А потім кроною тяжкою
Мою могилу заслони.
«Зорі неба» 1949-1978 р.р.