https://youtu.be/U7ZyJ30xyFc
Вірш писаний зі спогадів дніпропетровського госпітальєра Володимира.
Кожне слово — правда, правда, що писана кров'ю побратимів.
Світлій пам'яті загиблих українських героїв у війні з Росією присвячується.
«БОРТ» 120
Зриває пил турбіни гул.
Колеса котять по бетонці.
Вночі землі торкнувся «борт»
І зупинився у сторонці.
Стихаює все. Уже кричать:
Ну, что так долго?! Помогите!
Бегом, быстрей, носилки, трое,
Давай быстрее! Что вы спите!
Сирена розриває ніч,
Кричить: Прокинься Україно!
Прокинься місто над Дніпром,
Рятуй його, чийогось сина.
Вантаж трьохсотий повезли,
То не вантаж, то наші хлопці,
Везли їх з ночі, як з смоли,
З вогню, що вдарив їм у очі.
Де взяти силу? Руться нерви,
Коли сирена виє, виє.
— Кого везут, есть группы крови?
Что нам готовить, ну, быстрее?!
— Готуйте все, тут рвані рани,
Усе в крові, не розберу.
Вони усі в важкому стані,
А у вухах все: у-у, ууу…
А він відкрив блакитні очі
І потягнувся до руки. —
Я так сказати тобі хочу,
Ти лиш нікому не кажи…
— Ох, Сашка, друг, чому за мене?
Ти знав, ти бачив і прикрив,
А може краще б ти пожив?
Як я тепер, уже без тебе?
Помовч, мовчи, ти геть безсилий,
А він мені: Ох, Сашка, друг.
Для чого ти, як я без тебе…
А кров висками: бух і бух!
Летить машина, як скажена,
Ще кілька вулиць, лише мить.
Ванюха, стишся, без сирени,
Наш пацаньонок уже спить…
Два екіпажі мчаться далі,
А нам куди? Не довезли.
Як ця війна усіх дістала!
Чому тебе я відпустив?
— Мы подготовились, а вы там?
Давай быстрее, прямо в «бокс»!
Замовкла рація, затихла,
І сивий лікар закурив.
— Він три хвилини не дожив,
Сьогодні в мене вантаж двісті.
Ми брали триста, маєм: двісті,
А сто ми знов не довезли,
Якісь неправильні ці числа,
Не йде ось це до голови.
Як сто — живий. А двісті — мертвий,
А триста — ранений в живіт,
Сьогодні знов дзвонили в церкві,
Наш Бог не бачить, він осліп.
Тече Дніпро, водою ллється,
І місто знову гомонить,
А він ніколи не озветься,
Він був герой і ось він спить.
Неспішно водами ось тими
Пливли три лебеді кудись,
Все далі й далі, вже й не видно,
У крапку білу вже злились.
Над стиглим полем пролетіли,
Кудись до неба, у блакить,
У крилах вітер шелестить
Палати їхні опустіли.
Куди ви всі? У стрій ви знову,
В небесний стрій стаєте всі,
Ви йдете геть у всій красі,
О, Боже, дай же нам Покрову!
Дай Боже сил мені, я зброю
Тримаю міцно ще в руках,
Здобуду я козацьку долю,
Напнеться вітер в хоругвах.
І крикне хтось: Вкраїні слава!
— Героям слава, відгукнусь,
За тих, що голови поклали,
За них я щиро помолюсь.