На http://www.stihi.ru/2016/01/27/10529
Она его на праздники ждала…
И снег был совершенно не холодным…
Но только не ему, где нет тепла,
где мёрзнут ноги и одни невзгоды…
Несносно там, где всё идёт война,
Держаться до последнего патрона…
Верхушкою воздвигнута стена,
Они в законах-лодках не потонут…
А лучшие – те в голоде живут…
И счастье для семьи, что хоть живые!!!
Лишь пара дней, а после снова в путь,
Искать убитых, грешных – не впервые…
Но радость светлых дней лишь для двоих!
Коснуться нежно ей щеки колючей,
Обветренной, шершавой… А для них
Важней порыв без слов, желанный, жгучий…
Обед, постель и ванна, и тепло…
Любимая – награду ль сыщешь лучше!
От запахов забытых повело…
Он пьёт любовь, как мяты дух пахучий…
Покой душа находит хоть на миг,
И снятся те мгновенья колдовские…
Трепещет сердце… Рвётся боли крик:
Зачем? Ответа нет… Дела мужские!
29.01.2016
Вона його чекала на свята...
І сніг не був холодним аж нітрохи…
Та тільки не йому, бо злидні там,
Бо мерзнуть всім солдатам збиті ноги…
Бо важко там, не знаючи «чому?»
Триматись до останнього патрона…
Верхівка збудувала білий мур,
У човниках-законах не потоне…
А кращі з кращих в голоді живуть…
Живі! І це вже щастя для родини!!!
Хоч кілька днів!!! Та потім їм у путь,
Шукати тіні смертників і винних…
Тепер же кілька світлих днів для двох!
Щоки торкнулась лагідно – колюча?
Обвітряна, шорстка… Хоч діалог
Тривав без слів, а довго та жагуче…
І ванна, й тепла постіль та обід –
Таке жадане зможе почекати!
Від пахощів забутих воїн зблід:
Кохану п’є потрохи, ніби м’яту…
Душа знаходить спокій хоч на мить,
А тіло – дивний сон, що мить ця – вічна!
Та серце то тріпоче, то болить,
Чому? Мовчання… Справи чоловічі!