травневе кохання
залишає по собі
медову в'язку тугу
квітковий духмяний відчай
яскраву сонячну порожнечу
що влаштовується з обох твоїх плечей
немов плащ здіймається над тобою
огортає міцно
тісно здавлює
аж потріскують кістки
і дійшовши до самого серця
звернувши його до себе
лишає насамоті
мовчки тліти
згадуючи ночами
тепле хвилювання
останнього поцілунку
коли ти ще не знав
що то він останній