Короткострижений сум залізе у душу,
Оселиться там, розстеле свої килими.
Я вас любити усіх до останку не мушу.
Немає кінця та й краю моїй зимі.
Немає кінця та й краю моїй безодні
І не існує моїх додаткових "я".
Аж поки це місто стукає в вікна голодні
Ніхто не згадає моє незнайоме ім'я.
Ніхто не згадає, не знайде і не почує
Моїх голосів цім безкінечнім світі.
А дощ на проспектах обдертий стоїть, жебракує,
І вітер ховає сльози в його лахмітті.
У цьому полоні з бетону і арматури
Я б'юся об стіни, ховаюся в кожний куток,
Та мушу стерпіти душею усі тортури,
Розп'яти думки на очах у німих зірок.
Я прагнула волі, ламаючи білі крила.
До неба зверталась, кляла глухоту людей.
Ніколи не згасне в мені та вогненна сила,
Що світлом своїм зриває обличчя з тіней.