Пігмаліоне,
складаючи образ з каміння,
що оберталося хлібом жорстким,
ти зламав свої руки
й понині,
торкаючись ліній,
шкіри пласти
відходять на тіло богині.
Це вплине на голод, нудоту, завійну -
по стінам розмаже життя,
поступово-постійно
проходячи повз -
це такий симбіоз,
при якому Психея витягує подих
на сходах Долини печалі,
звичайно,
здіймая в повітря
регресову музику квітня
та долю митця і повії.
Там змиють оті сірі дні з минулого тла.
І вітер повіє,
принісши
останні слова
про стигійські
Бодлерові
квіти
..