Всихають села...

      
Всихають села, наче криниці.
Двори спустілі. Бур’яни. Розруха.
Не півні тишу будять – горобці.
Голосить скруха.

Автобуси забули ці шляхи.
І вибувають назви та адреси.
Викреслювали ж їх не вороги…
Суцільні стреси.

Покинуті назавжди…
                «Перспектив
Немає, – зверху кажуть. – І не буде».
І хто ж отих чиновників ростив?
Бо тут – теж люди.

Ні школи, ні крамниці  вже нема,
І до лікарні неблизька дорога.
У непотрібних на душі зима.
Тремтить тривога.

Забрали те, що дорогим було,
То й пам'ять роду знівечили, стерли.
Суха сльоза трима моє село.
Ще не померле…

12.02.2016.