Я малювала радянського солдата,
А за вiкном здригалась вся земля,
А я частiше згадувала брата,
Але я бачила його iще мала..
I вiн усмiхненно здiймав мене на плечi,
А люди щось кричать- "Вiйна! Вiйна!",
А очi в них сльозима порожнечi,
А мати брата хрестить, як дурна.
A вiн, я пам'ятаю, був щасливий,
Казав "Що ось i час настав",
А у душi вiн завжди був смiливий
Та бiльше до iкони вже не став..
I бiльше не казав вiн "Добрий вечiр",
Мене на плечi бiльше не саджав,
Не зупинили брату кровотечi,
Та сподiваюсь я,не довго вiн вмирав...
А потiм, десь на площi,бiля хати
Зросла великая фiгура брата
I люди приходили покладати
Всi квiти миру,на могилу брата...