Из Михайла Петренко
Смотрю я на небо и мыслью терзаюсь:
Зачем я не сокол, почто не летаю,
За что же мне, Боже, Ты крыльев не дал?
Я б землю покинул и в небо слетал.
Умчаться за тучи, подальше од света,
Искать себе доли в нужде без просвета,
Там ласки у звёзд и у солнца просить,
В их отсвете ясном печаль утопить.
Поскольку был с детства судьбой не любимым,
Всю жизнь в батраках, сиротою гонимым;
Чужой у судьбы я, чужой у людей,
А кто привечает не кровных детей?
Любим я бедою и ласки не знаю
И горько, и тщетно свой век коротаю,
И в том убедился, что только одна –
В заоблачных далях – моя сторона.
На свете всё горше, о время злодеев, –
Я взгляд свой на небо, и мне веселее!
Я в думках забуду, что я сирота,
И мыслью, как птица, я взмыл в небеса.
Когда б моим крыльям орлиные перья,
Я б землю покинул - и на новоселье
Орлом быстрокрылым под тучу нырнул
И в море небесном навек утонул!
Перевод с украинского Алекесея Бинкевича
Михайло Петренко
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко, і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна –
Далекеє небо – моя сторона.
І на світі гірко, як стане ще гірше, –
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!
http://www.stihi.ru/2016/02/18/3982
поет МУСЛИМ МАГАМАЕВ -
https://www.youtube.com/watch?v=eeiOlaXcK-s