« Я буду жити в посмішках дітей,
Моя Душа Вам піснею озветься…»
17 лютого минув рік,
з Дня трагічної загибелі
Ладижинського розвідника,
Віталія Химича.
Не плач голубко.
Не плач голубко моя, не плач,
Пройшов вже рік, а ти все плачеш.
Ти тільки все мені пробач,
Що я загинув, а ти все плачеш.
З тобою наші діточки,
Синок Богданчик, доня Софійка.
Я з неба бачу все таки,
Цілуй за мене Богдана й Софійку.
Богданчику уже дванадцять,
А Софійці тільки п’ять.
Як же я за Вами скучив,
Як хочеться Вас всіх обнять.
Моя коханая дружино,
Я знаю, як важко тобі.
Ростить без мене нашого сина,
Та він опора вже собі.
А Софійка – то помічниця,
Розумниця моя росте.
Всі мої близькі та рідні лиця,
Життя без мене у Вас непросте.
Та Ви у відчай не впадайте,
Якось воно все таки буде.
Ви до людей, до людей звертайтесь,
І Вам поможуть добрі люди.
Я бачу Вас, в новій квартирі,
Може горе це лише згладить.
І хочу я щоб жили в мирі,
Бо лише Мир Вам не завадить.
Я, Химич Віталій, так зовусь,
Ваш рідний батько і чоловік.
То ж пам’ятайте мене, весь вік,
Бо я вже звідси, не повернусь…
17:40.18.02.2016.