О люди, люди! Горе Вам!
Ви, як манкурти, позабули
Свої степи, по берегах
Річок, як тінь, у полудень поснули.
Поснули, мовби сон…
Нам до життя додасть наснаги.
А може, Нені нашій стон
Нарешті перекине ваги.
Куди поклали нашу совість,
На іншу чашу гаманець.
Ми пишем… пишем нашу повість
Лишень початок, не кінець.
Рвонули в мрію, та облуда
Нам знову очі затуля.
Чому ж обмани знову всюди,
Кров,… мов водиця з журавля.
Чому манкурти знов в двері,
Куди подівся люд з Майдану?
Та тільки список на папері,
Та біль… затурканих при владі.
Герої злих телеекранів,
Ви стали прапором для тих
Кого не спіймано на зраді,
Кому прибуток з наших лих.
О люди, люди! Горе з Вами!
Ви, мабудь, звикли до навали,
Ви, мрію в собі заховали
Та в зошит тихцем записали.
«Журавель» - у розумінні «колодязь»