Настав тій вечір, що лякає
Смуглястих тіней довжиною.
Чим день новий на нас чекає,
Хто нас зустріне за горою?
Не можна людям довіряти,
Бо постраждаєш головою,
Тварини вчилися стріляти
В людей за шторою – війною.
Час не лікує, це дурниці,
Він тільки мрії забирає.
Під вітром дерево крениться,
І зайвим шумом нас лякає.
Палає сонце все сильніше,
Лише тому, що світить в очі.
Що вечір з тінями залишить
Нам, проводжаючи до ночі?
Згасає вже останній промінь,
Зрослися з сутінками тіні,
Пішов назавжди ти, відомий,
В думках залишив смак полині.
Чорніє небо, ніч навколо,
Зірки яскраві так далекі,
Що не дістати їх ніколи.
Ти улетів від нас, лелека.
П. Єгоров
25.02.2016