Шепоче листя під ногами перехожих.
Щоранку чай,холодний та без цукру.
Покинута собака все ще вірить,
Що повернеться в теплі, добрі руки.
Ці недопосмішки належать недолюдям.
Ці збиті ритми пафосних підборів...
Хотілось вічно вдома просидіти...
Не бачити й не чути геть нікого!
Кришились мрії, розсипались по підлозі,
Топталися безжалісно ногами.
Вони кришились, розбивались, руйнувались...
Години змінювались днями і роками.
Злітало листя під ногами перехожих.
Німі закохані кричали про кохання.
Сліпі судили про довершеність картини.
Хтось бачив вперше цей театр, хтось востаннє...