Щось давно, Мала, тобі
Не писала я вірші
Чи тоскую, чи старію
Чи давно уже не мрію
Чи в село поїхать треба
Подивитись на те небо,
На ті хмари, що за лісом
Приглядають поки я
Задихаюсь в цьому місті
Позабувши про життя
Друг наш- вітер-розбишака
Прилітав до мене якось
З лісу вісточку приніс-
Просинається все скрізь
А на вулиці відлига
Стан наш Дикий
Скинув кригу
І поніс свою водичку
Від Руди до Ужа-річки
На краю під старим листям
Проростає короліска
Буслів вже чекають гнізда
А Григорівна готова
Побілить тинок свій скоро
Щоб, коли приїдем в гості
Знов відчули що ми вдома
Знаєш, Свєтка, пуповина
Натянулась дуже сильно
То я, мабуть, вже гайну
Й не чекатиму весну!
Я – додому, я не в гості
В мою рідну Радогощу
Там, де серцю дуже мило
Там, де дихається сміло
Завтра встанем спозаранку
Ввечері затопим баньку
Чарочку візьмемо меду
І попаримся як треба
Підготуй свій рідікюль
І зі мною помандруй
До Полісся - мого краю
Нашого лісного раю!