а вона мовчить, втомлена й безпорадна,
і руки ховає від вітру в глибоких кишенях пальто.
в пальцях мнеться червона, подарована кимось троянда,
а в думках запитання
«хто ми з тобою? хто?»
він чекає на щось і гортає старі блокноти,
забувається в справах і повсякденних стресах.
тільки сумно стає ближче к вечору щосуботи -
бо без неї нікуди.
бо без неї немає сенсу.
вона з вічністю грає і кроками міряє відстань.
безперечно, жива. і, без сумніву, кимось жадана.
в лабіринтах старого, забутого богом міста -
необачно смілива.
і, можливо, безмежно кохана.
й раптом, все залишивши разом напризволяще,
він стає налаштованим та рішучим.
і їй хочеться вірити тільки в краще
коли чує
«я за тобою скучив»