БІЛИЙ ЛЕБІДЬ
На озерці біля поля
Білий лебідь пропливає,
А у слід йому тополя
Сяйво світле посилає.
Ой ти, лебідь – біла птаха,
Найчарівніша краса,
Відкіля ти тут узявся?...
Щось мовчать і небеса.
Залишись зі мною поруч,
В край далекий не лети.
За яким таким наказом
Ти зібрався до мети?
Озерце, поглянь, нудьгує,
Клин птахів над ним іде.
Кличе він усіх до себе,
Білий лебідь когось жде.
Він лебідочку чекає,
Кожен раз до себе зве,
Б’є крилами, знов гукає,
А вона все не пливе...
З озерцем сумує лебідь...
Клин птахів у небі зник.
Сонце за гору заходить,
Десь здалека лине крик.
Боляче так серце стогне,
Розривається душа:
Лебедина вірність прагне,
Щоб знайшлась його краса.
І хоча вона тут, поруч,
Та мовчить... На крилах
кров -
У сітях вона, цей обруч
Обхопив красу й любов.
Лебідь, мабуть, це відчув,
Полетів крізь темінь ночі,
До лебідоньки прибув
І знайшов кохані ночі.
Клекотом на поміч звав
В тихім місячнім відлунні.
Й допомога їм прийшла –
Врятував життя красуні.
Ось лебідочки жартують,
Один одного милують...
Хай же щасливо живуть,
Своїх діток бережуть.
28.03.2012