Яка ж це чарівна
природи картина!
І море і небо
злились воєдино.
По волі Творця
пливе у віка -
Життя нескінченна
ріка.
Оці кипариси
і кедри, секвойї,
Творіння небесне
природи самої,
Зірки в піднебессі,
під ними земля.
Це дійсність,це вічність,
Та з ними і я!
І всим цим так хочеться
дихати, жити,
Цілюще повітря це
пити і пити,
Та жаль, що колись-то
приходить кінець, -
Покличе до себе
у гості Творець.
Він там мені скаже:
- Тебе добре знаю,
Писати і грати
забороняю.
І на житті він
поставить печать:
- Ні моря, ні сонця,
ні навіть дівчат.
І тут я Творця
починаю благати:
- Я в пекло з чортами
піду працювати,
Руками веселку
я тут розігну,
Лиш жінку земную
залиш хоч одну!
На грішній землі
ми незгоди долаєм,
І вас, жіночки,
ні за що матюкаєм.
Та згодні у пеклі
тягти тарантас.
Все можно стерпіти,
лиш тільки за вас!
28.02.2016р. 09:43.