Я ще ніколи не їхала так далеко,
І не тримала так міцно руками мрію,
Не відчувала себе аж настільки легко,
Не промовляла просте заповітне вірю.
Теплим здається сьогодні лютневий вітер,
Щиро сміються зустрічним маленькі діти.
Може це дивно?Але ж здуріти?!!!!!!
Я починаю сама летіти!
Небо в долоні, в обійми зорі,
Не як ніколи, не як завжди.
Деякі скажуть: "Ви може хворі?!
Дурно купаєтесь в своїм морі?!"
І від таких слів серця холонуть,
Замість думок – в голові сміття!
Люди в буденщині просто тонуть,
Не помічають свого життя!!!