Душа ласкава, наче озеро,
і трохи синім віддає.
Тут, поміж Туровом і Мозирем,
тепер призволення моє.
Стоїть налитий сонцем оболок
між упокоєних купав.
А біля мене білим соболем
тремтить коханої рукав.
Мені була ти голубиною,
що розпростерла два крила,
і мужем, хлопчиком, дитиною
мене у небо вознесла.
***
Душа так ласкова, как озеро,
немного синим отдаёт.
Тут, между Туровом и Мозырем,
теперь пристанище моё.
Стоит налитый солнцем оболок
меж упокоенных купав.
Тут я , и рядом белым соболем
дрожит, родная, твой рукав.
И надо мною, голубиная,
ты распростёрла два крыла,
и мужем, мальчиком, любимая,
меня ты в небо вознесла.