В пошуках філософського каменю ти пірнав з одного життя в інше. Всі таємні коди світу цього ламалися від одного твого погляду. Ти шепотів заклинання і світло перетворювалося в золоті пелюстки вишневого цвіту. Налітав вітер, опадав цвіт, на землі лежали дукати. Ти платив ними за всі насолоди доступні в твоєму часові. Після твоєї смерті всі золоті монети перетворювалися враз в череп'яні кружальця. На аверсі був твій профіль, на реверсі клинописні знаки.
-- Учителю, чому твій чай, кава, вино завше смакують так особливо? В чому секрет?
-- Його немає. Треба взяти води і її попросити, щоб взяла всю любов, яка є у тобі, в тебе і перетворила в амріту: каву, чай, вино. Треба любити суміш посохлих трав, зернятка кави, виноградні лози. Треба жити, переживаючи кожну мить, як останню, як першу.
-- Учителю, ти пам'ятаєш своє попереднє життя, планету з якої прийшов до нас?
-- Звісно, ні. Я і нинішнє не пам'ятаю.
Музика лине з усих усюд. Грається світло з водою. Срібним боком блиснув шаран, сом з глибини виринає. Гонять краснопера щупаки. Шелесить очерет. Осока з татаринням мрють ген он на тім боці. Все в найкращих пропорціях: Magisterium Magnum Est. Золотий чоловічок в блакитнім оці.
© Copyright: Валентин Лученко, 2016