Я, щодумку тебе відпускаю,
розпускаю немов полотно,
Знову й знову торкаюся краю--
де ж початок... згубився давно.
Розпускаю легкими петлями
так майстерно нав'язану долю.
Розлітаються думки нетлями
в обертах вікового сувою.
Розпорошила в пил навіяне,
(як мотала клубками спомини)
та й угледіла щось не мріяне
в дивнім сяйві миттєвого променя.
(ХТ 8.06.2015)