Колись ви побачите як засіяє,
Усміхнене сонце над проданим краєм.
Над тою землею, що є Україна,
І пісня моя по всім світі полине.
Далекі від Бога, нам гроші дорожчі,
Ми стали рабами гонитви за розкіш.
Забуті герої, попалені книги,
Все чим ми багаті – брехнею та лихом.
Закриті дороги до неба і слави,
Ми вірити в щастя давно перестали.
Ми стали чужими до брата і друга,
І мудрих порад вже не станемо слухать.
Куди ми ідемо? До кращого світу?
Чому довіряєм? Казкам з уст бандитів?
Живемо не знаючи, що ми їх сила,
Ми так і нічого для нас не змінили.
В далекі дороги зриваються люди –
Шукають там щастя по всяких усюдах.
Хтось там і залишиться, хтось повернеться –
Впаде до землі, як дитя пригорнеться.
Розбиті надії затоптані в серці,
Шукаємо долі, знаходимо смерті.
Хто вкрав наше щастя, пора би спитати,
Та ми мовчимо і продовжим мовчати.
Колись ви побачите, як засіяє,
Відновлений світ, що був проданим краєм.
Колись перестанем ми мови цуратись,
І нових людей навчимо не мовчати!
Холодні вуста знову скажуть «До біса»,
І дим сигаретний закриє завісу.
На цьому усе – закінчилась розмова,
Хоч ви й не второпали жодного слова.