Микола Максимович Бородавченко –
Студенти шістдесятих його знають, поважають!
Це викладач найстарішого ВИШу, кафедри
Російської мови та літератури, ветеран.
Для всіх луганців чесна, принципова він людина,
Для мене, окрім того, мій дідусь.
У спілкуванні з ним, як п’ять хвилин, пройде година!
Скільки гуляв я з ним – підрахувати не берусь!
Дідусь Микола залишився справжнім комуністом!
Жодного разу він не кинув мимо урни папірець,
Не переходив він дорогу на червоне світло,
Не йшов по витоптаній клумбі навпростець.
Оцінював знання студентів чесно, принципово.
Ніколи не дививсь: хто батько даного студенту або дід.
Був щирим, добрим, але, в той же час, суворим.
Для мене він є прикладом – і як людина, і як комуніст.
Ранкову фіззарядку ми завжди удвох робили,
А також у городі працювали ми разом.
А скільки кілометрів пішки ми ходили!
Окрема розповідь, як годував мене малого кавуном…
Дідусь Микола був веселим, працьовитим.
Красивий, хоч середнім був на зріст.
Завжди за правду й справедливість він боровсь несамовито!
Таким і має бути кожен комуніст!
Дідусь, на жаль, прожив лише сімдесят років -
У тисяча дев’ятсот вісімдесят п’ятому помер...
Багато мною зроблено по його стежках кроків,
І в моїй пам’яті він комуніст і офіцер!
Дев’ятий клас. Напередодні святкування...
(Пригадую свою шкільну пору.)
Нам завуч всім веліла, щоб на 9 Травня
Прийшов дідусь - і розказав нам про війну...
Я був засмучений, що серед ветеранів
Немає більше мого дідуся!!!
Лише тринадцять виповнилося мені, коли його не стало...
Але дідусь став прикладом мені на все життя!
Дідусь Микола праведним лишався щогодини -
І я з дитинства, так би мовити, "всмоктав",
Що комуніст - найчесніша і найпорядніша людина!
Із гордістю вступив я до партійних лав!
Микола Бородавченко, як комуніст, не мав ніякі привілеї,
Лиш регулярно сплачував партійні внески мій дідусь.
Але він принциповим був, як Володимир Ілліч Ленін.
Я вісімнадцять років уже є членом КПУ.
Святкуємо 70 років Перемоги -
Я пов’язав Гвардійську стрічку - і взяв фото дідуся:
"Безсмертний полк" - пройшов я також у його колоні -
І свою руку з фотокарткою я щонайвище підіймав!
Такої радості я ще не відчував ніколи!
Я йшов колоною - здавалося мені, ніби на крилах я лечу...
Такеє враження, що йде разом зі мною мій живий дідусь Микола! -
Данину пам’яті своєму дідусеві я плачу.
В ці вересневі дні минає тридцять років,
Як мій дідусь Микола Бородавченко пішов з життя...
Що мені ще зробити в пам’ять дідові, яких зробити кроків?
Він комуністом залишився до останнього серцебиття!
Я знаю: бути завжди чесним, справедливим, принциповим!
Я також комуніст - як комуністом майже півстоліття був дідусь.
І дуже хочу, щоб пишався мною мій дідусь Микола,
Зіткнутися із труднощами, що мій дідусь пройшов, я не боюсь!
23 вересня 2015 року