Залежність від сонця, води, морозу. Від ендорфінів, окситоцину. Проза?
Звідки зневага така до щоденної праці? До перевертання рілля, хідників замітання. До ремесел простих і складних.
Проза? Що ти про неї знаєш? Про ритм, про сюжет, про характер ліричного головного героя, про життя його таємниче, що змушує автора стати на час веслярем на галері прикутим. Він впадає у змінений стан свідомості. Просторо-час змінюється: він пише, як дише. І дихає тихше, все тихше і тихше. І тиша в осклепі його кабінету стає все щільніш і щільніше. Здається ще трішки і різати можна на скибки її.
-- Ну ти тільки поглянь! Яка висока поезія в кожному рядку Бредбері. Либонь йому це надиктували Боги!
-- Не знаю хто кому надиктував. Боги Бредбері чи Бредбері Богам. Поки що, я бачу реальність, яка втілюється прямих ходом з його "451 градус за Фаренґейтом". Не здивуюся, якщо через 40 років земляни, отримавши квитки в один кінець не стануть на Червоній Планеті марсіянами.
-- Але ж яка поезія!
Немає вже кузні на цьому узвишші. Лиш іноді жужіль лопата знаходить. Куди не поткнися: то груші, то вишні. Усе здичавіле, але плодоносить якось знавісніло.Якась в цьому тайна. Здається був прадід Іван ковалем. І прадіда прапрадід також. А ще вітряки он стояли на там_тій горі. Тут вітер, вогонь і земля поєднались. Вода у криниці -- внизу. Студена. Солодка.
І видно оті Ковалі щось та знали. Як муж народився в роду, то Тур, Сагітаріус, Л`евко. Як жінка - під знаком Води чи Повітря. І щоб не робили вони, то виходило ладно. Рождалися діти, кувалось залізо, мололось зерно, піднімалась вода щоби сад плодоносив.
Проза? Нехай так і буде. До перших морозів. А потім побачем.
© Copyright: Валентин Лученко, 2016